8 клас Всесвітня історія.

Добрий день. Сьогодні на уроці ми познайомимось ще з однією країною в складі якої також тривалий час перебували українські землі і яка є нашим північним сусідом, з яким на даний момент ми перебуваємо в стані війни. Я думаю ви здогадалися про яку країну йде мова. Отже тема нашого уроку:

Московська держава в 16-18ст. Поява Російської імперії.

 Питання які ми сьогодні розглянемо: 

1. Московське царство. Іван Грозний.

2. Смутний час.

3.Правління династії Романових.

4. Внутрішня і зовнішня політика Петра І.

Іван IV. XVI ст.

1. Правління Івана IV Грозного. Трон свого батька, Василія III, Іван IV (1533-1584) успадкував трирічною дитиною. Через п’ять років хлопчик втратив матір - Олену Глинську, яка виконувала при малолітньому синові обов’язки регента. Юному государю довелося зростати в небезпечній атмосфері змов, заколотів та вбивств. Навколо трону постійно точилася жорстока боротьба між різними аристократичними кланами, які стрімко змінювали один одного біля керма влади. У 1547 р. Іван IV перший у російській історії прийняв титул «царя». Проте ще півроку він залишався іграшкою в руках бояр, аж поки після страшенної пожежі не вибухнуло повстання в Москві. Поповзли чутки, начебто столицю підпалили родичі царя - Глинські. Повсталі вчинили над ними розправу: з останнім правлячим угрупованням було покінчено.

До влади прийшов новий уряд - Вибрана рада, вузьке коло наближених до царя людей. Енергійно й рішуче вони навели спокій в оточенні Івана IV і взялися до здійснення важливих державних реформ. Було створено систему приказів - органів центрального управління на кшталт сучасних міністерств. Кожний з приказів відповідав за певну галузь: Посольський - за дипломатичну службу, Розрядний - за військові справи, Чолобитний - за контроль над усіма іншими приказами і т. д.

У 1549 р. було скликано перший Земський собор - станово-представницький орган на зразок західноєвропейських парламентів, але без участі посланців міст. Він мав дорадчий характер і, не обмежуючи влади царя, слугував надійною опорою його політики. За рішенням Собору 1550 р. побачив світ новий Судебник. Уперше в Московській державі він оголосив єдиним джерелом права закон і встановив однаковий порядок суду по всій території царства. Новий Судебник став також черговим кроком у закріпаченні селянства.

Суттєві зміни відбулися у військовій справі. Виникло перше постійне військо - стрільці, озброєні вогнепальною та холодною зброєю. Гроші, зброю та обмундирування стрільці отримували від царя. Було обмежено місництво - отримання воєнних посад залежно від знатності та заслуг предків. Невдовзі до царського війська влилося донське козацтво.

Посилення самодержавної влади і створення стрілецького війська дало змогу Івану IV активізувати зовнішню політику. У 1552 р. ціною великих зусиль він оволодів Казанським ханством, а в 1556 р. відбулося майже безкровне приєднання Астраханського ханства. Унаслідок цих перемог Московське царство знищило вогнища постійної агресії, отримало нові землі, відкрило собі волзький торговий шлях до країн Сходу. Настав час вступати в боротьбу за вихід до морського узбережжя.

Казань. Гравюра. XVI ст.

Сигізмунд фон Герберштейн. Московські вершники. Гравюра. XVI ст.

Гармати, захоплені в Лівонії. Мініатюра

У 1558 р. почалася Лівонська війна. Спочатку Іван IV вів її дуже успішно: за півроку його військо вже стояло на березі Балтійського моря. Але успіх виявився нетривким. Проти Московської держави виступили Польща, Швеція, Данія і Литва. Та й у Москві впливові члени Вибраної ради вважали війну помилковим кроком. Це загострило стосунки царя з Вибраною радою, але не припинило війни, яка закінчилася лише в 1583 р. повною поразкою Московської держави. Іван IV віддав шведам Нарву, Івангород і ще декілька міст.

З усієї державної території Іван IV отримав уділ, який існував окремо («опріч») усіх інших земель. Звідси пішла назва «опричнина» - система заходів Івана IV для боротьби з непокорою та можливою зрадою знаті. У межах уділу влада неподільно належала царю: тут існували окремі прикази, царський двір і військо. Резиденція Івана IV знаходилась у палаці, спеціально побудованому в центрі Москви. Усі прибутки з опричних володінь надходили до опричної казни. Опричники носили чорний одяг, а до сідла приторочували мітлу й собачу голову - символи своїх основних обов’язків: псами гризти царських ворогів і вимітати з країни зраду. Московське царство поринуло у вир жорстоких гонінь і кривавих страт. Нащадки мали всі підстави назвати Івана IV Грозним.

                                                              ОПРИЧНИК

Розправи розхитали військову систему держави. Кращих воєвод було страчено, опричне військо успішно виконувало лише каральні операції і погано протистояло зовнішнім ворогам. Усе це призвело до військової катастрофи. У 1571 р. кримський хан Девлет-Гірей підійшов до стін Москви і спалив міський посад. Загинули десятки тисяч людей. Через рік хан вторгся знову й лише ціною неймовірних зусиль його вдалося відкинути. Зазнавши ряд невдач, Іван IV скасував опричнину і навіть заборонив згадувати саме слово. Опричнина і поразка в Лівонській війні довели країну до страшенного розорення й поставили її на край загибелі.

Цар Іван IV три з половиною десятиліття володів усією повнотою влади в Московській державі. Він ставив перед собою масштабні завдання і часто досягав успіху, але потім втрачав плоди своїх перемог. Доля цього государя є зразком правителя, який більше дбав про власну славу і могутність, ніж про благо держави.

 2. Смутний час. Наступником Івана IV на царському троні став його середній син Федір Іванович  - хвороблива людина, нездатна самостійно управляти величезною державою. Фактично влада опинилась у руках Бориса Годунова, сестра якого, Ірина, була дружиною нового царя. Молодшого сина Івана IV, дворічного Дмитрія, разом з матір’ю поселили в місті Угличі. Там у дев’ятирічному віці хлопчик загинув за нез’ясованих обставин. Поширився поголос, що його вбили за наказом Годунова. Ще більше розбурхували народ чутки, начебто царевичу вдалося «дивом» врятуватись. На довершення всього, не залишивши спадкоємця, пішов із життя цар Федір.

Московським царем після довгих припрошувань став Борис Годунов (1598-1605). Він не належав до царського роду і не мав права на трон. Тому лише «бажання» народу виправдовувало його сходження на царство. Правління Годунова складалося нещасливо. На Московську державу обрушилося декілька неврожайних років, країну наповнили юрби голодних і жебраків. У цей напружений момент у Польщі з’явився самозванець - збіглий московський монах Григорій Отреп’єв. Йому вдалося домовитися з польським королем, магнатами і католицьким духовенством, які пообіцяли молодому авантюристу допомогу в отриманні московського трону. Він же натомість погодився ввести в Московському царстві католицтво і віддати Польщі частину московських земель.

Улітку 1604 р. польське військо Лжедмитрія I перетнуло кордон Московського царства. Повсюди до нього приєднувалися незадоволені правлінням Годунова, тим більше, що Лжедмитрій роздавав усім щедрі обіцянки. Розв’язку подій прискорила раптова смерть Бориса Годунова. У Москві піднялося повстання проти його спадкоємців, і Лжедмитрій тріумфально вступив до столиці. Невдовзі сюди прибула донька польського воєводи Марина Мнішек, яка стала дружиною Лжедмитрія. Під час весільних урочистостей змовники-бояри підняли повстання. Почалися розправи з поляками, Лжедмитрій загинув.

Франц Снядецький. Лжедмитрій І. Гравюра. XVII ст.

На престолі опинився боярин Васйлій Шуйський (1606-1610). Проти нього вибухнуло потужне народне повстання. Ледве вдалося покінчити із заколотниками, як з’явився новий, тепер уже вдруге «дивом» врятований Лжедмитрій II. Хто приховувався за цим іменем, досі невідомо. Навколо Лжедмитрія ІІ зібралося військо й рушило на Москву, але взяти столицю самозванець не зміг. Зі своїми загонами він став у підмосковному селі Тушино.

Від багаторічних лихоліть потерпали всі верстви суспільства: збезлюдніли міста, перервалися торговельні зв’язки, зубожіло селянство. Василій Шуйський не зміг подолати ворога і звернувся по допомогу до Швеції, обіцяючи віддати їй частину московських земель. Успішні дії шведів після звільнення захоплених «тушинцями» територій викликали обурення польського короля. Він перебував у стані війни зі Швецією і тому одразу рушив до Московії. Поляки вщент розбили московське військо. Шуйського було скинуто з престолу, а влада перейшла до Боярської думи. На той момент до неї входило всього сім осіб, через що період її правління отримав назву «Семибоярщина». Проте війна на цьому не закінчилась. Її продовження викликало виникнення народного руху за визволення від загарбників. Очолюване посадським старостою Кузьмою Мініним і воєводою Дмитрієм Пожарським народне ополчення звільнило Москву від загарбників.  

 3. У 1613 р. Земський собор обрав на царство представника нової династії - 16-річного Михаїла Романова. Період Смути, що тривав з 1598 р., нарешті закінчився. Московська держава вистояла і довела свою внутрішню міцність.

Михаїл Романов. XVII ст.

Правління династії Романових

• За Михайла Романова  утверджується станово-представницька монархія: зростає значення земських соборів, до складу яких входили вище духовенство, Боярська дума, представники дворянства, козацтва, купецтва, посадських людей (ремісники, торговці); собори мали дорадчі повноваження.

• За Олексія Михайловича (1629-1676 рр.) формується абсолютистська держава:

— зменшується значення Боярської думи та земських соборів;

— церква підпорядковується царській владі;

— державні справи вершаться від царського імені;

— виступ проти царя карається смертною карою.

• Укладено договір з Гетьманською Україною про її входження до Московської держави (1654 р.).

• Проведено церковну реформу (так звану Ніконську за іменем її ініціатора — патріарха Нікона):

— проведено уніфікацію церковних книг та обрядів за грецьким зразком;

— введено однакову церковну службу;

— централізовано управління церквою.

Незадоволені реформою представники духовенства і знаті (протопіп Авакум, князь І. Хованський, бояриня Ф. Морозова) вважали, що російські обряди ближчі до першоджерел християнства, і, спровокувавши церковний розкол, створили власну старообрядну церкву. Розкольників (так називали її прибічників) переслідувала влада; їхнім центром став Соловецький монастир на Білому морі.

• Постійні народні бунти дали підставу назвати XVII ст. «бунташним»: 1648 р. — «соляний бунт», 1662 р. — «мідний бунт», 1670-1671 рр. — селянська війна під проводом Степана Разіна.

4. ПЕТРО І

Петро І (30 травня (9 червня) 1672 р. — 28 січня (8 лютого) 1725 р.) — російський цар з 1682 р. (правив з 1689 р.), імператор всеросійський (з 1721 р.), молодший син Олексія Михайловича від другого шлюбу з Н. К. Наришкіною. Провів реформи державного управління (створено Сенат, колегії, органи вищого державного контролю і політичного розшуку; церква підпорядкована державі; проведено розподіл країни на губернії, побудовано нову столицю Санкт-Петербург). Використав досвід західноєвропейських країн у розвитку промисловості, торгівлі, культури. Проводив політику меркантилізму (створення мануфактур, металургійних, гірничих та інших заводів, портів, каналів тощо). Керував будівництвом флоту і створенням регулярної армії.

Очолював армію в Азовських походах 1695—1696 рр., Північній війні 1700—1721 рр., Прутському поході 1711 р., Персидському поході 1722—1723 рр.; командував військами при взятті Нотебурга (1702), у битвах біля села Лісового (1708) і під Полтавою (1709). Сприяв зміцненню економічного і політичного становища дворянства.

З ініціативи Петра І відкрито багато учбових закладів, Академію наук, прийнято т. зв. цивільний шрифт. Реформи Петра І проводилися за допомогою жорстоких методів, шляхом крайнього напруження матеріальних і людських ресурсів (введено подушний податок), що спричиняло народні повстання (Стрілецьке 1698 р., Астраханське 1705—1706 рр., Булавінське 1707—1709 рр.), які придушувалися урядом. Будучи творцем могутньої абсолютистської держави, Петро І добився визнання за Росією авторитету великої держави.

СТРІЛЕЦЬКИЙ БУНТ

Стрілецьке повстання (Стрілецький бунт) 1698 р. було викликане посиленням кріпосницького гніту, тяжкою службою і насильством з боку начальників. Московські стрільці (бл. 4 тис. чоловік), учасники Азовських походів Петра І, на шляху в Великі Луки усунули своїх начальників і рушили до Москви; встановили зв’язок із царицею Софією Олексіївною, готувалися до розправи з боярами та іноземцями. Розбиті під Новоєрусалимським монастирем 18 червня. У 1698—1699 рр. було страчено 1182 стрільці, 601 заслано на каторгу. Слідчі дії та страти тривали до 1707 р.

СЕНАТ

Сенат — державний орган в Росії в 1711—1917 рр., підпорядкований імператору. Був заснований Петром І як вищий орган у справах законодавства і державного управління. З першої половини XIX ст. як вищий судовий орган здійснював нагляд за діяльністю державних установ і чиновників. За судовими статутами 1864 р. — вища касаційна інстанція.

РОСІЙСЬКА ДЕРЖАВА в 1689-1762 рр.

  

Висновки

Реформаторська діяльність Петра І перетворила Московську державу в могутню Російську імперію, яка стала вагомим чинником європейської політики. Вирішальним на цьому шляху стала перемога в Північній війні, яка дала вихід Росії до Балтійського моря і, відповідно, до головних світових торговельних шляхів.

!!!

Домашнє завдання: 1.опрацювати матеріал поданий в блозі,

                                  2. прочитати пар.17