Добрий день.Слава Україні! Сьогодні ми познайомимося з країною в складі якої тривалий час перебувала значна частина українських земель. Отже тема нашого уроку:
Річ Посполита в 17-1-й пол. 18 ст.
Питання які ми розглянемо:
1. Економічний розвиток.
2. Реформація. Контрреформація.
3.Шляхетська демократія
4. Люблінська унія
5. Занепад Речі Посполитої.
У XVI ст. у Польщі в сільському господарстві відбувався перехід від середньовічної оброчної системи до фільварково-панщинного господарства.
Фільварок — багатопрофільне господарство, в якому вся земля належала панові та яке базувалося на праці селян, котрі відробляли панщину.
Причин цього було декілька. По-перше, у Західній Європі зростали міста, збільшувалася чисельність міського населення і зростав попит на сільськогосподарську продукцію. По-друге, внаслідок напливу золота до Європи після Великих географічних відкриттів почався інтенсивний розвиток капіталістичних відносин, що зумовлювало збільшення попиту на хліб, сільськогосподарську продукцію та сировину для мануфактур.
Землевласники (шляхта) перетворювали свої господарства на фільварки з метою збільшення виробництва товарної продукції. Окрім вирощування хліба, у фільварках будували й власні переробні підприємства — млини, винокурні тощо.
Товарна продукція — це продукція, що виробляється не для власного споживання, а для продажу на ринку.
Поширення фільварків спричинило посилення визиску селян землевласниками. У фільварках панщина сягала шести днів на тиждень. Але примусова праця селян була малоефективною. Для того, щоб отримати більше прибутку, землевласнику потрібно було більше землі та залежних селян. У 1557 р. Сигізмунд II Август прийняв «Уставу на волоки», згідно з якою общинні землі поділялися на волоки — 19,5 га.
У першій половині XVI ст. Польщу охопило господарське піднесення. Під його впливом з’явилося чимало нових міст. Варшава, яка виросла з невеликого поселення, в XVI ст. стала новою столицею королівства замість Кракова. Польські купці вели жваву торгівлю з Німеччиною, Угорщиною, Італією, скандинавськими країнами, Московською державою. З'явилися суконні, полотняні, шкіряні, паперові, скляні та інші мануфактури.
Фільварок (гравюра XVII ст.)
У 20-х рр. XVI ст. у Польщі поширилися ідеї Реформації. Особливістю польського реформаційного руху була його строкатість і відсутність єдиного напряму, підтримуваного більшістю населення країни.
Після виступу Лютера значної популярності в Польщі, особливо серед жителів міст, набуло лютеранство.
У 30-х рр. XVI ст. у країні поширився кальвінізм. Його ідеї підтримали шляхта і магнати, що вбачали в ньому можливість досягти більшої незалежності від центральної влади та отримати церковні землі. Одначе протестанти в Польщі не розпочинали збройної боротьби за втілення своїх поглядів, обмежуючись їхньою пропагандою. Ці рухи охоплювали тільки шляхту і магнатів, а переважна більшість селянства трималася католицької віри. У містах, що занепадали, також не склалося таких суспільних сил, які змогли б підтримати Реформацію.
Від кінця XVI ст. у Польщі посилилась і, зрештою, перемогла католицька Контрреформація. Першим став надавати активну допомогу католицькій церкві у боротьбі проти Реформації король Стефан Баторій. Саме за його правління активну діяльність розгорнули єзуїти.
Стефан Баторій
Єзуїтський колегіум в Раві Мазовецькій
Під час правління Сигізмунда III, який належав до фанатичних прибічників католицизму, протестантизм у Польщі було фактично знищено. Король забороняв його прихильникам обіймати державні посади, що зменшувало популярність нової віри серед шляхти. До того ж такого впливу єзуїтів, як у Польщі, не знала жодна країна Європи. Вони фактично підкорили всю систему освіти і через своїх прихильників організовувати погроми протестантів.
Шляхетська демократія
Особливістю політичного розвитку Польщі в XVII ст. було те, що в ній не склалась абсолютна монархія, а утворилася «шляхетська республіка». Шляхта обирала короля. Виборний король не мав нрава ухвалювати важливі рішення без згоди сейму, що складався з сенату і палати послів. Реальна влада в державі належала магнатам, які обирали королем того, хто їх влаштовував.
У 1572 р. помер Сигізмунд II Август. Із його відходом припинилася династія Ягеллонів. Якщо доти обрання нового короля було суто формальним актом, то відтоді воно набуло іншого характеру — короля обирали голосуванням палат сейму. Першим виборним королем став Генріх Валуа (1573-1574 рр.). Через кілька місяців він повернувся до Франції Генріхом III. З його ім’ям пов’язано підписання «Генріхових артикулів». За цим документом король не мав права призначати свого наступника, затверджувати або скасовувати постанови сеймів, оголошувати війну, укладати мир, скликати ополчення. У разі порушення королем цих умов магнати і шляхта мали право підняти проти нього повстання і позбавити його влади. Виконувати ці умови був зобов’язаний і новий король Стефан Баторій (1576-1586 рр.), хоча він зумів повернути авторитет владі короля. У 1587 р. королем було обрано Сигізмунда III (1587-1632 рр.), який започаткував на польському престолі династію Вазів, Королі, не маючи впливу па внутрішнє життя, провадили надзвичайно активну зовнішню політику, зумівши втягнути країну в усі війни й суперечки, що точилися в той час.
Генріх Валуа
Люблінська унія
Польська держава постійно намагалася розширити свої кордони у східному напрямку. Магнати і шляхта бажали отримати нові володіння, оскільки вільних земель у Польщі фактично не залишилося; міщани й купці були зацікавлені в нових ринках збуту та розвиткові торговельних зв’язків; католицьке духовенство прагнуло поширення католицизму.
Активна експансія на Схід бере свій початок з XIV ст. Одним із шляхів реалізації цієї ідеї стало створення тісного союзу між Польським королівством і Великим князівством Литовським.
Унію було підписано 1 липня 1569 р. в Любліні, Утворювалась єдина держава Річ Посполита (республіка) з єдиним виборним королем, сеймом, монетою. Окремими залишалися печатка, місцева адміністрація, фінанси, військо.
За Люблінською унією Литва втрачала свою державність і зберігала лише певну автономію на значно меншій території. Унія сприяла посиленню польської експансії па українські та білоруські землі. На цих теренах активно насаджувався католицизм. Зростало соціальне гноблення після загарбання земель польськими магнатами і шляхтою; запроваджувалася фільваркова система господарювання. Почалося активне спольщення литовської, української та білоруської еліт.
Занепад Речі Посполитої
У середині XVII ст. на долю Польщі випали великі випробування, які поляки назвали «Великим потопом». Країна, будучи однією з наймогутніших держав Європи, опинилась на межі зникнення з політичної карти світу. Початок цьому поклало протистояння влади з українським козацтвом, яке розпочало збройну боротьбу за відстоювання своїх привілеїв і стало на захист українського народу і церкви проти утисків поляків. Періодичні повстання кінця XVI — початку XVII ст. врешті-решт вилилися у Національно-визвольну війну українського народу під проводом Б. Хмельницького, що розпочалася у 1648 р. Кривавий конфлікт, котрий вівся з перемінним успіхом, вкрай виснажив обидві сторони. Зрештою, у 1654 р. до нього долучилася Московська держава, яка переслідувала власні інтереси. У 1655 р. проти Польщі починає війну Швеція, яка фактично захоплює власне польські землі. У такій складній ситуації поляки зуміли завдати поразки Швеції і укласти мир, втративши лише васальне Прусське князівство (1660 р,), після тривалої боротьби знайти спільну мову з Московією, поділивши українські землі навпіл (Андрусівське перемир’я 1667 р. і «Вічний мир» 1686 р.), стримати чергову турецьку агресію, відкупившись частинами Поділля і Правобережною Україною. Ці війни дорого коштували Речі Посполитій — населення країни скоротилося з 4,5 до 1,8 млн осіб.
На початку 18 ст. країна опинилась в залежності від сусідніх держав, а наприкінці століття втратила свою державність, її територію було переділено між Росією, Австрією і Прусією.
Висновки
Період XVI—XVII ст. став часом піднесення й занепаду польської держави. Завдяки Люблінській унії та війнам було досягнуто найбільшого територіального зростання.
Зовнішня могутність не була підкріплена внутрішньою стабільністю. Багатонаціональний характер держави та «шляхетська демократія» послаблювали внутрішні сили держави і зрештою призвели до її занепаду.
Домашнє завдання: прочитати пар.18, відповісти на пит. 5 після параграфа та опрацювати інформацію подану в блозі.
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України
Висновки
Період XVI—XVII ст. став часом піднесення й занепаду польської держави. Завдяки Люблінській унії та війнам було досягнуто найбільшого територіального зростання.
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України
Немає коментарів:
Дописати коментар